ЗАПРОШУЄМО ВАС У НАШ САДОК МИ РАДІ ЗУСТРІЧІ З ВАМИ!

ПРАВИЛА

ДЛЯ БАТЬКІВ

 

 

    Відвідування дитиною дошкільного закладу не звільняє сім'ю від обов'язку виховувати і розвивати ії в родинному колі.
(Ст. 7 п .3 Закону про дошкільну освіту та виховання)
1. Загальні положення.
1.1. Батьки або особи, які їх замінюють (далі -батьки), є учасниками освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі (далі- дошкільний заклад)
Батьки несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, за збереження їх життя, здоров’я, людської гідності.
2. Права батьків. 
2.1 Батьки мають право:
вибирати дошкільні заклади та форми отримання дошкільної освіти 
та виховання для дітей дошкільного віку, що не заперечує чинному законодавству;
обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування дошкільного закладу;
звертатись до відповідних органів управління освітою з питань розвитку, виховання і навчання своїх дітей;
на пільги на харчування;
вносити пропозиції щодо покращення роботи дошкільного закладу;
на додаткові освітні платні послуги та відмовлятись від запропонованих послуг;
приймати участь у заходах дошкільного закладу;
брати участь у поліпшенні організації освітнього процесу та зміцненні матеріально-технічної бази дошкільного закладу;
3.Обов’зки батьків.
3.1.Батьки зобов’язані:
виховувати у дитини любов до України, повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до довкілля;
постійно дбати про фізичние здоров’я дитини, її психічний стан, створювати належні умови для розвитку її природних задатків, нахилів та здібностей;
поважати гідність дитини;
виховувати у дитини працелюбність, шанобливе ставлення до старших за віком;
виконувати режим дня дошкільного закладу;
приводити дитину добре вимитою, одягненим в чистий одяг (одяг повинен бути зручним, відповідати погодним та сезонним вимогам), підстриженими, з обрізаними нігтями;
батьки не повинні входити до групових кімнат без потреби;
стежити за реальним станом здоров’я дитини;
не давати, не одягати дитині зайві предмети, які можуть зашкодити життю та здоров'ю дитини;
не приносити продукти харчування, з метою попередження харчових отруєнь, алергічних реакцій у дітей;
забезпечувати систематичне відвідування дитиною дошкільного закладу;
своєчасно повідомляти дошкільний заклад про можливість відсутності або хвороби дитини;
приводити дитину при наявності довідки від дільничого лікаря або стаціонара з зазначеням діагноза хвороби або причини відсутності. Якщо дитина відсутня три дні і більше - приймається при наявності довідки від лікаря про стан здоров'я;
діти, які відсутні 1 місяць з поважних причин (відпустка батьків, лікувально-оздоровча путівка) приймаються з довідкою від лікаря після огляду старшої медичної сестри дошкільного закладу;
приводячи дітей до дошкільного закладу, батьки зобов’язані передавати дитину вихователеві. Ввечері вихователі зобов’язані передати дитину батькам;
не забирати дітей в нетверезому стані;
дотримуватись правил дорожнього руху;
бути прикладом для своїх дітей;
своєчасно в установленому порядку вносити плату за харчування дитини в дошкільному заклад;
відвідувати батьківські збори;
виконувати поради - рекомендації працівників закладу щодо виховання та навчання дітей;
бути взаємоввічливими, дотримуватись морально-етичних норм у спілкуванні.

Про що розповідає дитячий малюнок?

      Психологи твердять, що малюнок дитини – один з найточніших джерел інформації про неї. Адже малюнок для дитини є її мовою, якою вона може виразити найпотаємніше – те, що не може (або не хоче!) висловити словами.
Слід мати на увазі, що малюнки дитини починають ”розповідати” про неї з 4, а ще краще з 5 років.
       Отже, попросіть дитину 5років намалювати свою сім’ю. Тільки не кажіть кого саме – дитина має це вирішити сама. Нехай малює кольоровими ОЛІВЦЯМИ, а не фломастерами. Якщо у вас вийде непомітно підглянути, в якій послідовності дитина малюватиме персонажів, – розкриєте важливий дитячий секрет. Але пильнуйте, щоб малі хитруни не помітили вашої цікавості! Бо тоді матимете спотворену інформацію.
       Отже, на що слід звернути увагу, аналізуючи дитячий малюнок?
Персонажі і деталі
Першим і найбільшим малюють зображення найголовнішого в розумінні дитини члена родини (це може бути і вона сама!). Черговість малювання зображень показує пріоритетність членів сім’ї в уяві дитини.
     Зазвичай лише після людей діти малюють інші деталі – хмарки, квіти, метелики тощо. Якщо ж дитина вимальовує „пейзаж”, а вже потім людей – це тривожний сигнал. Слід замислитися, чому дитина така байдужа до своїх близьких.
     Численні прикраси (ґудзики, бантики, намисто тощо) діти промальовують на фігурах тих, кого найбільше люблять. На деяких малюнках мами вбрані, наче королеви. Якщо ж такі прикраси є на „автопортреті” – це свідчить про бажання вирізнитися, привернути увагу, потяг до зовнішніх ефектів.
      Зброя, загрозлива поза, чітко промальовані зуби і нігті свідчать або про агресивність, або про захисну форму поведінки. Слід з’ясувати, від кого дитина хоче захиститись.
      Зображення статевих органів на малюнках старших дошкільників також свідчить про демонстративне бажання привернути увагу, навіть ціною провокування агресії (на малюнках дітей до 4 років – це просто зображення природного життя).
       Відсутність якогось члена сім’ї – ознака психологічного дискомфорту чи конфлікту. Наприклад, на малюнку нема батька, який приділяє дитині мало уваги чи буває надто суворий. На запитання „Де ж тато?” дитина відповідає: „На роботі”. Або на малюнку нема молодшого братика чи сестрички. Це означає, що дитина не може змиритися з тим, що їй стали приділяти менше уваги.
      УВАГА! Не треба абсолютизувати відсутність когось із родини. Діти живуть сьогоднішнім днем, тож після сварки чи образи можуть „пропустити” кривдника. Якщо ж дитина „забула” намалювати себе – це серйозна проблема. І якщо навіть після нагадування „Ти забув намалювати себе” дитина каже „Потім намалюю” чи „Я вже не поміщаюсь”, значить, він почувається самотнім, зайвим.
      Буває, що дитина зображує неіснуючого члена родини (наприклад, братика чи сестричку). Отже, такі діти недоотримують уваги, вони потребують спілкування і ігор з батьками, а ще краще – з ровесниками.
Розмір фігур на малюнку, товщина ліній, натиск олівця
       Невпевнені, непристосовані до життя у колективі, нервові діти малюють маленькі фігури, що займають невелику частину аркуша, лінії тонкі, натиск слабкий. Можливо, хтось із батьків надто суворий з дитиною або постійно незадоволений нею, і тому дитина почувається незахищеною у великому ворожому світі.. Самотні діти малюють і себе малесенькими.
         Треба знати, що невпевнені діти можуть шукати „компенсацію” зовні – у солодощах, загалом переїданні, володінні предметами (їм постійно потрібні нові й нові іграшки, якими вони майже не бавляться) і навіть у крадіжках.
        Упевнені комунікабельні діти малюють з розмахом – великі фігури, добре натискаючи на олівець. Якщо дитина вважає себе „пупом землі” – то їй навіть може не вистачити аркуша для зображення себе, найкращого в світі. Діти з адекватною самооцінкою малюють себе однакового чи трохи нижчого зросту від батьків. Розмір зображень також говорить про місце, яке посідає ця людина у житті сім’ї. Якщо молодшого брата чи сестру дитина малює більшим за себе, це означає, що молодший забирає всю увагу батьків.
          На малюнках дітей, у яких швидко і безпричинно міняється настрій, так само міняється натиск олівця – то слабкий, то сильний.
Ознакою підвищеної тривожності малюка є часті виправлення, особливо такі, що лише погіршують якість зображення..
Відстань між фігурами
        Діти зазвичай малюють себе поряд з тим, кого найбільше люблять. (От вам і правдива відповідь на дурне доросле запитання „Кого ти найбільше любиш – маму чи тата?”). Якщо діти малюють себе в центрі між татом і мамою – значить, вони почуваються важливими для них і любимими.
        Найдалі від усіх і від себе діти розміщують „нелюбимого” родича. Зображення когось у профіль чи спиною свідчить про напружені стосунки з цим родичем.
        Якщо дитина намалювала себе окремо від інших, на певній відстані, це свідчить про відчуття ізольованості, самотності, непотрібності.
        Якщо фігури родичів розміщені далеко один від одного, відділені один від одного іншими предметами (квітами, тваринами тощо), це означає їх емоційну роз’єднаність, конфліктність у сім’ї, яку глибоко переживає дитина.
       Надто щільне зображення фігур свідчить або про гарні тісні стосунки у сім’ї або про мрії дитини про такі стосунки.
Зображення рук і ніг
       Відсутність рук на „автопортреті” дітей після 6 років може свідчити про їх слабкість, пасивність, а у дітей після 10 років – про затримку інтелектуального розвитку. Такі діти можуть бути надто поступливими, не давати здачі, коли їх ображають інші діти, або почуватися безправними у своїй родині.
Підняті догори або великі довгі руки з великими пальцями на „автопортреті” можуть свідчити про агресивність дитини, а на зображенні батьків – про очікувану від них агресію – тобто образи, грубість.
            Невпевнені діти часто малюють нестійкі фігури, з маленькими тоненькими ніжками. Так підсвідомо вони виражають відсутність підтримки, захищеності, міцного стержня в собі. Брак відчуття захищеності, тривожність може затримати розвиток емоційної зрілості, перешкоджати досягненню психічного здоров’я.
Голова, рот, вуха, очі
        Якщо обличчя промальоване ретельніше від інших частин тіла, то цей персонаж є значущим у житті дитини. Якщо дитина „пропускає” частини обличчя або ж малює лише овал – цей родич є джерелом негативних емоцій. Якщо таким чином зображене власне обличчя – дитина почувається самотньою в сім’ї.
Завеликий рот свідчить про грубість, образи, яких дитина зазнає від члена родини. Замалий – про те, що з нею мало спілкуються. Якщо на обличчі лише рот – дитина потерпає від постійних нотацій і зауважень цього родича.Промальовування вух свідчить про те, що дитину слухають і чують (вуха на „автопортреті” – дитина слухає вас і чує). Відсутність вух – „не слухаю”, „не чую”. Те саме можна сказати і про очі. Але якщо намальовані лише очі (і/або вуха), ще й великі, із замальованими зіницями, – дитина повідомляє вам, що цей родич здійснює над нею постійний нав’язливий контроль, вона його боїться.
Кольори
     Діти відчувають колір і підбирають його до свого настрою. Зазвичай діти середнього рівня емоційного розвитку використовують 5-6 кольорів. Ширша гама свідчить про натуру чутливу, емоційну. Якщо дитина старша 4 років малює 1-2 олівцями, це радше свідчить про її негативний стан у даний момент (синій – тривога, червоний – агресія, чорний – депресія). Використання лише простого олівця ,за наявності кольорових, може свідчити про відсутність „чуття кольору” або про те, що в житті дитини бракує яскравих позитивних емоційю        Найважливіші для дитини персонажі вирізняються найбільшою кількістю барв. „Нелюбимих”, ворожих персонажів діти малюють чорним або темно-коричневим кольором. Якщо дитині затишно у родині, вона „одягає” себе у яскраві теплі кольори.
ВИСНОВКИ
       Все вищесказане не є абсолютним законом. Не робіть поспішних висновків, якщо вам здається що щось не гаразд, не лякайтесь, поспостерігайте за дитиною якийсь час, адже малюнки – це дуже індивідуальна річ.Шановні батьки! Любіть своїх дітей, будьте уважні до них, малюйте з ними, бавтеся, розмовляйте! Ви ж хочете виростити щасливих людей, поряд з якими будуть щасливі всі?

 

Чим небезпечна для дитини надмірна опіка?

       Створювати умови для розвитку волі в дитини означає заохочувати її активність, самостійність у прийнятті рішень, обранні шляхів для досягнення мети. Надання дітям простору для розвитку вольових якостей характеру припускає певний ризик із боку батьків: звісно, значно спокійніше самому все спланувати, розрахувати, обміркувати, запропонувати дитині готові рішення, а потім контролювати поетапно, як вона з ними впоралася.

      Дорослим дуже важливо зрозуміти роль психічної активності в житті дитини: наскільки активно вона прагне розв’язувати ті проблеми, які постають перед нею під час формування навичок, навчання та розвитку. Також важливо пам’ятати про те, що рухова активність і внутрішня психічна активність дитини — це зовсім різні категорії: якщо дитина активна, тоді вона і здатна приймати рішення.

Відомий американський психолог Е. Еріксон виділив стадії розвитку особистості, на кожній з яких формуються певні якості. У кожній особистісній якості, що виявляється в певному віці, закладене глибинне ставлення людини до світу та до самої себе. Це ставлення може бути позитивним, пов’язаним із прогресивним розвитком особистості, і негативним, яке призводить до негативних порушень у розвитку, спричиняє його регрес.

        Дитині дошкільного віку доводиться обирати одну із двох полярних категорій — ініціативність або пасивність. Обираючи для себе певну категорію, дитина закріплює певну якість своєї особистості: дошкільник активно пізнає навколишній світ, моделює під час гри взаємини дорослих, швидко й жадібно вчиться всього, набуваючи нових справ і обов’язків. Коли поведінка дитини стає агресивною, ініціатива обмежується, з’являється почуття провини та тривожності; у такий спосіб закладаються нові внутрішні інстанції — совість і моральна відповідальність за свої дії, думки та бажання. Обмеження самостійності дитини, її внутрішньої активності гальмує ініціативу та розвиває її пасивність.

        Якщо дитина намагається впоратися із чим-небудь самостійно, дорослому необхідно допомогти їй. Допомога дорослого полягає у відстеженні умов для виконання самостійної дії.

        Наприклад, чи дістане дитина до своєї зубної щітки й чи не лежать поблизу небезпечні речі. Чи візьме дитина свою чашку з полиці у шафі так, щоб не розбити при цьому ваші улюблені скляночки? Пам’ятайте, що дитина відмовляється робити те, що супроводжується постійним нагадуваннями: «Будь обережнішою!»

         Дитина повинна навчитися думати, а не просто виконувати вказівки. Звісно, не можна повністю розраховувати на те, що ухвалене рішення буде правильним, особливо якщо воно може вплинути на стан здоров’я дитини (припустимо, дитина вирішить, що зуби потрібно чистити раз на тиждень).

 

       За умови правильно організованого життя дитина може прийняти рішення в конкретній ситуації (наприклад, вона може почистити зуби, коли хоче: зараз або після мультфільмів; обрати на вечерю одну із двох приготовлених страв тощо).

Орієнтовний розпорядок дня дитини вдома

7:30 – 8:00   Підйом, ранковий туалет, ранкова гімнастика разом з батьками Учіть дитину дотримуватись особистої гігієни, вмиватися, чистити зуби, мити руки з милом, користуватися індивідуальним рушником.

       Привчайте виконувати прості вправи на різні групи м’язів. Наприклад, включайте до ранкової гімнастики легкий біг та стрибки — це сприяє розгальмуванню нервової системи після сну, формуванню правильної постави, викликає позитивні емоції

8:00 – 8:30    Ігри У ранковий час грайте з дитиною в ігри малої та середньої рухливості

8:30 – 9:00     Підготовка до сніданку, сніданок Учіть дитину самостійно сідати на стілець та вставати з нього, підсовувати стілець до столу; їсти охайно, не обливаючись; після їжі користуватися серветкою

9:00 – 10:00   Читання, ігри, слухання музики, малювання тощо Читайте дитині вірші, казки, оповідання, пропонуйте розглядати та обговорювати ілюстрації, відповідати на запитання, навчайте співпереживати персонажам.

Пропонуйте дитині дидактичні ігри (пірамідки, втулки, шнурівки, будівельний матеріал тощо), учіть класифікувати, узагальнювати предмети за певними ознаками, складати з частин ціле тощо.

        Привчайте слухати пісні, розуміти їх зміст, знати їхні назви, співати разом з вами тощо.

       Учіть дитину малювати предмети та явища фарбами, олівцями, фломастерами; розрізняти і називати кольори.
       Чергуйте різні види діяльності

10:00 – 12:30   Підготовка до прогулянки, прогулянка Учіть дитину самостійно одягатися, взуватися, знімати одяг та складати його у відповідному місці.

Під час прогулянки грайте з дитиною в ігри різної рухливості (великої, середньої, малої), спостерігайте разом за природою, заохочуйте дитину до самостійної рухової діяльності

12:30 – 13:10   Підготовка до обіду, обід Вводьте до раціону дитини тверду їжу, вчіть їсти шматочки хліба і заїдати їх рідкою їжею (суп, борщ тощо), самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки

13:10 – 15:10   Підготовка до сну, сон Розкажіть дитині казку або заспівайте колискову, що заспокійливо впливає на дитину та сприяє розслабленню нервової системи і спокійному сну

15:10 – 15:30   Підйом, оздоровчі процедури Проведіть для дитини комплекс гімнастичних вправ на різні групи м’язів та вправи для формування стопи і постави, для загального зміцнення

15:30 – 15:50   Полуденок Привчайте дитину до самообслуговування

15:50 – 16:50   Ігри Грайте з дитиною у настільно-друковані дидактичні ігри — кубики, пазли тощо. Учіть складати картинки, послідовно відтворюючи події на них, поєднувати зображення за певними ознаками предметів тощо

16:50 – 19:00   Підготовка до прогулянки, прогулянка Привчайте дитину до самостійності, розповідайте їй про здоровий спосіб життя.

Обирайте ігри малої та середньої рухливості, давайте дитині можливість самостійно гратися з іншими дітьми, спостерігати за довкіллям

19:00 – 19:30   Підготовка до вечері, вечеря Нагадуйте дитині про важливість гігієнічних процедур та правил поведінки за столом

19:30 – 20:30   Спокійні ігри з батьками, читання казок, перегляд мультфільму, бесіди Перевагу віддавайте спокійним іграм, перегляду дитячого мультфільму, читанню казок перед сном, спокійним бесідам для підтримання емоційного контакту з дитиною, дружніх взаємин

20:30 – 7:30   Гігієнічні процедури, співання колискової, нічний сон Привчайте дитину до особистої гігієни та гігієнічних процедур перед сном.

Співайте колискову, щоб прискорити засинання дитини

     Шановні батьки! Призвичаївши дитину вдома до розпорядку дня, подібного до розпорядку дня у дитячому садку, ви значно полегшите процес її адаптації до нових умов. Приділіть, будь ласка, цьому питанню належну увагу.

 

АБЕТКА ДИСЦИПЛІНИ

        Сподіваємось, що наведені далі поради (які стосуються не тільки батьків, але й усіх, хто займається вихованням дошкільників) допоможуть дорослим налагодити добрі та відверті взаємини з дітьми, сприятимуть правильному вихованню і навчанню дітей у школі та вдома.

      Демонструйте гарний приклад.
      Поводьтеся так, щоб Ваші слова та справи не суперечили одне одному в очах дитини.

     Чітко окресліть межі дозволеного.
     Узгодьте із членами родини та педагогами єдину лінію поведінки — щоб не сперечатися в присутності дитини. Потім поясніть дитині суть обмежень.

Будьте наполегливими.
      Визначивши межі дозволеного, суворо дотримуйте всіх установлених Вами правил без винятку.

      Тон, яким повідомляєте вимогу або заборону, повинен бути дружнім
Наказовий тон у жодному разі заборонений. Будь-яка заборона для дитини є важкою, а якщо вона вимовляється дратівливим або владним тоном, то стає важкою удвічі. На запитання: «Чому не можна?» не слід відповідати: «Тому, що я так сказала», «Не можна, та й годі». Необхідно коротко пояснити: «Уже пізно», «Це небезпечно» та ін. Якщо дитина знову запитує: «Чому?», то не тому, що не зрозуміла, а тому, що їй важко перебороти своє бажання порушити заборону.

Зауваження краще висловлювати в безособовій формі.
Наприклад: «Сірниками не граються» замість: «Не чіпай сірники!»; «Цукерки їдять після вечері» замість: «Зараз же поклади цукерку на місце!»

     Проводьте «уроки дисципліни» у формі гри.
Така ситуація сприяє перетворенню нудного повчання на цікаве заняття.

Обмежень, вимог і заборон не повинно бути багато й вони повинні бути гнучкими.
      Якщо дитина не може впоратися з вимогами, пом’якшіть їх і обов’язково обговоріть.

   «Фізичне усунення».
     Якщо улюблений порцеляновий сервіз (або цінний наочний посібник) постійно під загрозою бути розтрощеним, простіше прибрати його з очей дитини.

Засуджуйте не дитину, а її вчинки.
Краще сказати: «Не люблю, коли ти розбиваєш чашки з дорогого сервізу», ніж: «Ти такий незграбний!»

     Повторення і ще раз повторення!
     Навіть найкмітливіша дитина відразу не запам’ятає всі обмеження та вказівки.   Головне — не лінуватися і частіше пояснювати суть установлених правил поведінки.

    Діти мають коротку пам’ять.
    Робіть зауваження відразу після провини дитини, в іншому разі вона не зрозуміє або не запам’ятає уроку.
    Не читайте довгих нотацій. Одне коротке зауваження є більш ефективним.
    Пояснюйте дитині мотиви Вашої поведінки, якщо вона не розуміє, чого ви від неї хочете і чому.
       Якщо доводиться карати дитину, то позбавляючи її чогось гарного, ніж роблячи їй погано. Інакше кажучи, краще карати від «плюса» до «нуля», ніж від «нуля» до «мінуса»; причому під «нулем» мається на увазі нейтральний, рівний тон ваших взаємин. «Плюс» означає традиційні свята, маленькі задоволення, які створюють зону радості та відбуваються обов’язково, якщо дитина не зробила нічого поганого. Обмеження виховання вимогами, зауваженнями та «мінусовими» покараннями загрожує втратою контакту з дитиною: у цьому разі домогтися дисципліни буде значно складніше.
      Залучайте дитину до прийняття рішень. Радійте за неї, цікавтеся її думкою, запропонуйте на вибір два шляхи розв’язання складної ситуації та разом обговоріть кращий варіант. Попереджайте конфліктні ситуації. Краще попередити конфлікт, ніж потім розв’язувати проблему.
      Будьте поблажливими до непосидючих дітей: батьківські вимоги не повинні суперечити фізіологічним потребам дитини.
Через певні особливості м’язового розвитку дітям важко довго перебувати в статичному положенні.
      Біганина, стрибки, інші рухливі дії — прояви природних і дуже важливих для розвитку дитини потреб у русі й пізнанні, їм значно більше, ніж дорослим, необхідно рухатися, випробовувати свої сили, досліджувати предмети. Краще за все спрямувати їхню активність на безпечні розваги.
      Любіть дитину. Якщо Ви звертаєте увагу на неї тільки тоді, коли вона вередує, б’ється або кусається, не сподівайтеся на ефективність результатів від спонтанних виховних впливів.

 

Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім’ї

    Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

    З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

     Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

     На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім’ї передбачає зміцнення здоров’я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла емертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім»1.

      Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім’ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.

     Правильно поставлене розумове виховання в сім’ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп’ютером) готує їх до розумової діяльності.

      Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

      Ефективність виховання дітей у сім’ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім’ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов’язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

      Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім’ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім’ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

      Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов’язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

      Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім’ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

      Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

      Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

     «Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте.   А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть»1.

       У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; «авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «авторитет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

       Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

        Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов’язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

       Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

     Виховання дітей в сім’ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об’єктивні (неповна сім’я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб’єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об’єктивних причин є неповна сім’я, яка з’являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі ЗО—34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім’ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

      Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім’ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім’ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з’являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

      Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім’ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31% , у тому числі серед неповних сімей — 44, сімей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, оздоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

      Перша група — сім’ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

       Друга група — сім’ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Вони з об’єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

      Третя група — сім’ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім’ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім’ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

 

      У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім’ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

Дорогою до садочка

      Вранці батьки поспішають на роботу, а діти — ні..

     Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка (навіть якщо він розташований поруч з будинком чималою проблемою.

Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований віншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?

Вранці малюки, які не виспалися, вередують, батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а якщо ще й погода підкачала, тоді — тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано!   Як зробити дорогу д о дитячого садка веселою й цікавою — і для дітей, і для дорослих?

      Беріть ініціативу у свої руки!

     Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься ззаду вас — влаштуйте гру Хто швидше добіжить до… того дерева, лавки, зупинки». Забігає далеко вперед — «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти (і калюжі (кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, і дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевненості в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу. У дитини кепський настрій — розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.

      Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки — ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» — «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка-а-а. І зраділа квітка-а-а!» І нехай спочатку це 5уде не дуже образно і складно — зате весело! Якщо вам доведеться тривалий час йти пішки, можна використовувати час, проведений в дорозі, з великою користю.    Наприклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються:

навесні — розпускаються бруньки, потім з’являються листочки; влітку все цвіте;

восени — листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.

     Дорогою можна закріпляти з дитиною набуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати круглі предмети, потім — квадратні. Щойно малюк почав розбиратися в кольоровій гамі — попросіть назвати його предмети певного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад зелений, і називає предмети тільки ці кольору. За кілька днів — жовтий тощо. Словесний поєдинок.

      За нагоди можна пограти з дитиною у «Тварин». Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк — коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самі правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища і на казкових героїв.

 

      Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинці в очікуванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показ як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчика позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування а й допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.

 

Порядок оплати за харчування дитини:

 

– оплата вноситься в банк до 20 числа за місяць на перед;

– батьки приблизно самі підраховують скільки дитина буде ходити до дитячого садка в цьому місяці;

– батьки пред’являють оплачену квитанцію вихователю;

-пільгова оплата за дошкільний заклад надається після подачі завідувачу дошкільного закладу відповідних документів на льготу.

Перерахунок відбувається з моменту подачі документів;

– у випадку відсутності дитини в дошкільному закладі батьки повиннірозраховуватись за дні, які дитина вже відвідала.

 

– Залишок ваших грошей буде перераховуватись на слідуючий місяць.